Березнегуватський старостинський округ

Боднарчук Радіон Михайлович

(26.06.1993 – 29.11.2022)

"Случ"

        Боднарчук Родіон народився 26 червня 1993 року в      с. Березнегуватське Новобузького району, Миколаївської області в сім'ї учасника бойових дій в Афганістані Боднарчука Михайла. В 2000 році пішов до школи. З самого дитинства був дуже допитливим та розумним, відмінно навчався, займався спортом, приймав активну участь у художній самодіяльності, без його участі не проходив жоден концерт чи конкурс. Дуже захоплювався технікою та був справжньою опорою батьків ще зі шкільних років. Товариський, щирий та добрий, Радік був справжнім другом та справжнім патріотом України: волелюбним та відданим.

Закінчивши школу, в 2011 році , вступив до Миколаївського педагогічного університету. Здобуваючи професію менеджера, навчався на військовій кафедрі. Після навчання пішов працювати експедитором, а згодом, у 2017 році, одружився з Людмилою Сергіївною Мартиненко та в тому ж році був призваний до лав Збройних Сил України. Згодом продовжив службу за контрактом у м. Львів. З червня 2020 року по лютий 2021 року проходив службу в зоні АТО.

Повернувшись до мирного життя, сім'я переїхала до м. Кропивницький, і Родіон продовжив працювати в торгівлі. 10 листопада 2021 року в сім'ї сталася чудова подія — народився син Іван. Вся любов і батьківське піклування було віддане синочку та дружині. Але настав лютий 2022 року і Родіон, без будь яких вагань, пішов до військомату м. Кропивницький та став на захист рідної країни. У званні капітана проходив службу та був командиром бригади в підрозділі 71 Окремої Єгерської бригади під позивним “Случ”. Загинув 29 листопада 2022 року в м.Опитне Донецької області від вибухової травми. Похований у рідному селі Березнегуватське.

Панфілов Андрій Олександрович

(19.04.1986 – 05.04.2023)

"Медик"

      Панфілов Андрій Олександрович народився 19 квітня 1986 року в с.Березнегуватське Новобузького району Миколаївської області. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. За вдачею був веселим і товариським. Любив музику, гарно танцював. Був оптимістом, мав багато задумів та планів.

Після школи самотужки опанував всі види будівельних та ремонтних робіт. Заробляв на життя, працюючи в цій сфері. Був справжнім майстром на всі руки. Завжди готовий прийти будь-кому на допомогу. Андрій був активним учасником з благоустрою рідного села. Був дбайливим господарем, працьовитим і наполегливим.

Під час мобілізації 24 жовтня 2022 року був призваний на військову службу. На війні був бойовим медиком І механізованого взводу механізованої роти військової частини А7355. Молодший сержант Андрій вірний військовій присязі, виявляв стійкість та мужність.

4 квітня 2023 року на острові Великий Потьомкін на Херсонщині потрапив під танковий обстріл. Рятуючи життя побратима, був поранений. У цей день евакуйований до Херсонської обласної клінічної лікарні. Цілу ніч лікарі боролись за життя захисника. Вранці 5 квітня 2023 року перестало битися змучене серце воїна. Андрій віддав своє життя за Україну!

Світлий спомин про захисника сильніший за смерть і назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав. Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!

Продан Сергій Георгійович

(09.10.1976 – 24.04.2022)

"Прапор"

      Продан Сергій Георгійович народився 9 жовтня 1976. року в с. Березнегуватське Новобузького району Миколаївської області. в родині простих і працьовитих людей - Георгія і Валентини Проданів.

    У 1983 році, коли Сергію виповнилося майже 7, пішов до школи. У навчанні був старанним та наполегливим, а в житті скромним і сором'язливим, і здається цю свою сором'язливість намагався сховати за ледь помітною посмішкою. Завжди мав повні кишені смаколиків, якими пригощав друзів.

Шкільні роки промайнули швидко і безтурботно. Далі Сергій, у 1991 році, вступає до Новобузького технікуму механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю електрик.

Закінчивши навчання в технікумі Сергій був призваний на строкову військову службу в якості курсанта. Через рік Сергій отримує звання прапорщика і підвищення по службі до начальника радіостанції.

Після звільнення з військової служби у 2001-2002 рр.працює відповідальним виконавцем Центрального РВК м.Миколаєва.

У 2004 році (заочно) вступає до Миколаївського національного університету культури і мистецтв на спеціальність документознавець-менеджер органів державної влади та управління. У 2009 році успішно завершує навчання в університеті і з 2010 по 2013 рр працює в ОВС (органи внутрішніх справ) Миколаївської області на посаді дільничного інспектора поліції.

У лютому 2014 року Сергій знову повертається на військову службу, але вже за контрактом на посаду начальника ГЗС в/ч 4465.

В цей же період встигає побувати в зоні бойових дій на Сході.

Після завершення контракту Сергій,як і переважна більшість наших співвітчизників, відправляється працювати за кордон. Та незадовго до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну повертається додому.

Боронити цілісність і незалежність Батьківщини пішов добровільно у складі 79 ОДШБр.

Загинув Сергій Продан 24 квітня 2022 року біля населеного пункту Коровій Яр Донецької області, залишившись,з такими ж відважними побратимами, прикривати відхід групи.

Указом Президента України від 03.09.2023 Сергій Продан нагороджений "Орденом за мужність ІІІ ступеню" (посмертно)

Сінельников Сергій Григорович

(08.11.1971 – 24.04.2023 )

"Батя"

     8 листопада 1971 року наш мужній захисник, справжній патріот Сергій Григорович Сінельников народився в с. Шевченково Вітовського (Жовтневого ) району Миколаївської області. Ріс допитливим та веселим хлопчиком, іноді бешкетував. У перший клас пішов до Шевченківської середньої школи.

У 1984 році він з родиною переїхав у с.Березнегуватське. Із шостого класу продовжує навчання в Березнегуватській ЗОШ . Сергій у школі був скромним і товариським. Мав гарні здібності до навчання та чудову пам'ять. Навіть робив спроби писати вірші. Сергій вправно допомагав батькам по господарству, наглядав за молодшими сестрою Ларисою та братом Юрієм. Із підліткового віку намагався бути за старшого в родині.

Щороку на літніх канікулах підробляв у колгоспі.

Після закінчення школи отримав свідоцтво тракториста-мащиніста і старанно працював на колгоспних ланах.

Восени 1989 року призваний на строкову службу в прикордонні війська. Повернувшись додому, Сергій працював механізатором. Був надзвичайно добрим, щирим, працьовитим і відповідальним. Турбувався про сім'ю. Разом з дружиною Наталією виховував доньку Аліну. Працював коло землі.

Але мирне життя перекреслила війна на Сході України. Сергій мужньо став на захист рідної землі. У 2014-2015 роках він брав участь у складі 28 ОМБр у бойових діях біля населених пунктів Красногорівка, Мар'їнка, Піски.

Указом Президента України від 17 лютого 2016 року за відвагу та мужність військовослужбовця Сергія Сінельникова нагороджено відзнакою Президента України "За участь в АТО".

2022 рік... Повномасштабне вторгнення російської армії в Україну. 21 вересня 2022 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ. Він захищав територіальну цілісність та суверенітет України у складі 57 ОМПБр 42 батальйону 2 роти 2 взводу. Сергій Сінельников виконував бойові завдання на Херсонському напрямку, а з жовтня 2022 року - на підступах до Бахмуту Донецької області.

4 грудня 2022 року отримав тяжке поранення, лікувався в шпиталях Дніпра та Луцька, а вже 6 лютого повернувся в стрій.

Навесні 2023 року сумна звістка сколихнула всіх односельців. 24 квітня стрілець-санітар Сергій Сінельников загинув під час виконання службових обов'язків у зоні ведення бойових дій, у селі Хромове на Донеччині, віддавши своє життя в боях за рідну Україну, її цілісність, незалежність, за честь і гідність свого народу. Йому тоді було 51. Він мав багато планів та задумів на майбутнє, яким не судилося збутися. Дружина залишилася без чоловіка, донька - без батька, сестра - без брата.

Похований Сергій 25 травня 2023 року в с.Березнегуватське.

Ширяєв Владислав Сергійович

 (07.12.1996 – 27.11.2022)

"Швидкий"

   Народився 7 грудня 1996 року в селі Березнегуватське Новобузького району Миколаївськоі області.

З самого дитинства Влад ріс енергійним, веселим та життєрадісним хлопчиком. З першого класу навчався в Березнегуватській школі. Був товариський , врівноважений, мав твердий характер.

У навчанні, Владислав, був дуже здібним ,старанно вчився.

Навчаючись у 5 класі почав відвідувати місцевий храм і допомагати священнику під час Богослужіння в храмі, а також приймав участь у Різдвяних виступах.

Будучи старшокласником, Владислав, став приймати активну участь в художній самодіяльності сільського клубу. Особливо йому подобалось займатись танцями та працювати в гуртку сатири і гумору.

Хлопець був здібним, тому після закінчення школи, у 2014 році, без проблем вступає до Новобузького фахового педагогічного коледжу.

У Владислава було велике бажання зібрати гроші - мамі на операцію, тому працював дома і за кордоном.

Через п'ять місяців після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Владислав Ширяєа, приймає тверде рішення іти захищати Батьківщину від ворога. У серпні 2022 року Владислав відправляється до Новобузького ТЦК і добровільно підписує контракт. Хлопця зараховують

солдатом-стрільцем, помічником гранатометника 1 аеромобільного взводу 1 роти аеромобільного батальйону 79 ОШБД в/ч АО 224.

А вже 27 листопада 2022 року нашу громаду сколихнула страшна звістка про його смерть.

У важких боях біля н.п. Мар'їнка Донецької області, виконуючи бойове завдання, Владислав Ширяєв, загинув.

Нагороджено медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).

 Юрченко Олександр Анатолійович

(11.09.1997-29.08.2022)

Одного прекрасного осіннього дня -11 вересня 1997 року у смт. Устинівка Кіровоградської області в сім’ї Юрченків Анатолія та Ніни народився хлопчик, якого назвали Олександром.

Сашко ріс спокійним, життєрадісним та з нестримною цікавістю пізнавав навколишній світ.

Свою шкільну дорогу Олександр розпочав в Устинівській ЗОШ, коли 1 вересня 2004 року пішов до 1 класу. Хлопчина ріс вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який встигав поєднувати навчання, допомогу по господарству та відпочинок з однолітками.

Закінчивши у 2012 році 9 класів Сашко вирішує вступати до Бобринецького ПТУ #33 та здобуває професію тракторист- машиніст сільського господарства, а далі з 2015 року продовжує навчання у Новобузькому фаховому коледжі МНАУ по спеціальності електрик. Тут , майже по завершенню навчання, зустрічає своє кохання - Наталку Колодяжну, з якою в подальшому поєднає свою долю.

Після навчання повертається до рідної Устинівки, де працює електриком Устинівського РЕМу. Звідти ж у жовтні 2019 року був призваний Устинівським РВК на строкову службу до ЗСУ.

У 2020 році,коли термін строкової служби майже добігав кінця, Олександр вирішив пов'язати свою долю і надалі зі ЗСУ, підписавши контракт.

З квітня по грудень 2021 року був направлений в зону бойових дій на Схід. Після повернення з зони АТО старшого солдата Юрченка Олександра Анатолійовича

прикомандировують до Мукачівської 128 ОГШЗБр водієм ЗРК 1-го відділення.

До початку буремних подій залишається не повних 2 місяці... А потім, як грім серед ясного неба - війна.

Сашко так і не отримав обіцяну відпустку, під час якої мріяв міцно обійняти дружину, яка вже на той час носила під серцем їх донечку.

Маленька Олександра народилася 1 квітня 2022 року але тато так і не зміг потримати крихітку на своїх міцних руках, не встиг пригорнути до свого люблячого серця.

29 серпня 2022 року, під час наступальних дій, біля населених пунктів Нововознесенське та Миролюбівка Херсонської області Сашко загинув.

Поховали Героя 6 вересня 2022 року в с.Березнегуватське.

В "пам'ятній скринці" дружина Наталка зберігає скромні нагороди Сашка - медаль Учасника Бойових дій та медаль "За військову службу Україні", якими Олександр був нагороджений ще при житті , відповідно Указу Президента України від 07.04 2022 р.