Світла пам'ять та Слава Захисникам

Бугаєнко Дмитро Іванович

(23.04.1992 – 24.10.2022)

     Народився 23 квітня 1992 року в с.Новомиколаївка Новобузького району Миколаївської області.

    У 2009 році закінчив 11 класів в Новомиколаївській ЗОШ І-ІІІ ст.  В житті був сором'язливим і здається цю сором'язливість намагався сховати за ледь помітною посмішкою. після школи навчався  на електрозварювальника. Закінчивши навчання  20 квітня 2015 року  призваний на строкову військову службу. Прийняв присягу 16 травня 2015 року, в/ч 5229 НАДН  польова пошта смт Дівички 1, а з червня проходив службу в Хмельницькій області м.Шепетівка в зенітно- ракетних військах навідником. Після  закінченя служби повернувся у рідне село.

Після повномасштабного вторгнення, 12 жовтня 2022 року був призваний Баштанським РТЦК та СП. Проходив військову службу в Миколаївській військовій частині А0224, в десантно-штурмовій бригаді на посаді помічника гранатометника 2 десантно-штурмового взводу 7-ї десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.

Загинув 24.10.2022 року в районі села Новомихайлівка Донецької області, внаслідок вибухової хвилі під час військових дій. Залишилися батьки і брат.

Нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований в с.Новомиколаївка на місцевому кладовищі.

Васильєв Олександр Іванович 

(04.01.1976 - 17.02.2024)

   Народився  04 січня 1976 року в с. Лагодівка Казанківського району Миколаївської області.

   Закінчив Березнегуватську ЗОШ. Потім закінчив Миколаївське морехідне училище. Проходив службу у військах повітряних сил України в м. Одеса. Отримав  військове звання- старший сержант. Після Армії одружився і проживав в с. Веселий Поділ. Народився син Євген. У 2020 році переїхав у м. Кривий Ріг, де працював у будівельній сфері.

  З початку повномасштабного російського вторгнення Олександр був призваний до лав Збройних Сил України. Деякий час служив у Баштанській військовій комендатурі. Потім трохи згодом  продовжив службу начальником групи охорони взводу патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Старший сержант Васильєв під час служби показав себе сильним, хоробрим військовим. Користувався авторитетом серед товаришів по службі.

Загинув 17 лютого 2024 року у районі села  Широка Балка Херсонської області.

У нашій пам’яті Олександр назавжди залишиться відважним патріотом, вірним присязі, який з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок - до останнього захищав Україну. З

 Похований у місті Новий Буг на братському кладовищі 20 лютого 2024 року.

Дуленчук  Володимир Миколайович

(19.04.1972 – 08.05.2022 )

"Володя"

      Народився 19 квітня 1972 року селі Володимирівка Казанківського району Миколаївської області.

  Згодом родина переїхала в с.Софіївка, де й проходили шкільні роки Володимира.

 В 1990 році пішов на строкову  військову службу, після якої знову повернувся до Софіївки. В 1992 році вирішив переїхати до с.Новомиколаївка. 

В період з 15.05.2014 р. по 21.05.2015 р., сержант Дуленчук Володимир  проходив військову службу у військовій частині – польова пошта В 2326 на посаді кулеметника 2-ї мотопіхотної роти.

В період з 04.09.2014 по 30.11.2014 року брав участь у антитерористичній операції біля н.п. Старогнатівка та Гранітне, Волноваського району Донецької області (в складі в/ч В2326).

Наприкінці 2018 року з родиною вирішили переїхати до міста Кривий Ріг, де (01.11.2018р.)  Володимир влаштувався на роботу ТОВ «Охоронний холдінг –Кривбас».

Пропрацювавши зовсім не довго, він  06.07.2020 року вирішив повернутися до військової справи та підписав контракт з в/ч А3283 на посаду головного сержанта 3-го механізованого взводу 1-ї  роти механізованого батальйону,  мав кваліфікацію навідник-оператор БМП-1 ІІІ-го класу.

В  період з 28.08.2020 р. по 25.12.2020 р. брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областях.

 Під час повномаштабного вторгнення захищав цілісність українських кордонів у складі 17-ої окремої танкової бригади 3-го механізованого  взводу 1-ї  роти механізованого батальйону

Головний сержант, навідник-оператор.

Загинув під час виконання бойового завдання в селі Староварварівка Краматорського району Донецької області

Нагороди:

- відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції».

За період всієї служби нарікань керівництва та колег на роботу Володимира не було. Всі відкликалися про нього, як про добру людину, того який завжди дослухався до порад, постійно вдосконалював свої навички.

Похований у м. Кривий Ріг

Макарчук Сергій Петрович

(20.07.1978 – 27.01.2023)

"Хохол"

     Народився 20.07.1978 року в с.Новомиколаївка Новобузького району миколаївської області.

Закінчив 9 класів, після чого проходив строкову військову службу.

   Після закінчення служби одружився та переїхав у місто Кривий Ріг. Працював різноробочим, крановиком.

Проживав у Кривому Розі

Призваний на військову службу 22.10.2022 року  Металургійно-Довгинцівським ОРТЦК та СП м.Кривий Ріг.

Посада: механік-водій механізованого відділення механізованого взводу, механізованої роти механізованого батальйону в/ч А 1302, "Холодний Яр".

У грудні 2022 року був поранений. Після одужання знову повернувся на фронт.

Але  27.01.2023 року, загинув,  в ході військивих дій, внаслідок вибуху в місті .Бахмут Донецької області.

Похований в с.Новомиколаївка на місцевому кладовищі.

Назарій Олександр Тарасович

(23.09.1979 – 12.11.2022 )

"Назар"

    Народився 23.09.1979 року в м.Аксай Бурлівський район, Уральська область, Казахська республіка.

Через деякий час переїхав в с.Новомиколаївка.

Закінчив 11 класів Новомиколаївської загальноосвітньої школи.

Відразу після навчання в школи, 1998 року був призваний до лав Збройних Сил України (повернувся з військовим званням молодшого сержанта).

Після початку воєнних дій на Сході , Олександр 03 серпня 2014 року був мобілізований до української армії в місто Миколаїв де ремонтував бронетехніку.

14 жовтня 2014 року був переведений до міста Харків, де отримав звання старшого сержанта.

Демобілізували 02 серпня 2015 року, в березні та квітні 2015 року безпосередньо приймав участь в антитерирористичній операції, позивний «Козак» і там отримав поранення (контузію).

Після повномасштабного вторгнення 2022 року, за власним бажанням, в перші дні  пішов на захист держави. Проходив службу в 79-й окремій штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ 3-го батальону 9-ї роти, військова частина А0224.

З 2022 року позивний «Назар»

Під час чергового завдання був поранений, але пішов у страшний бій не залишивши побратимів.

Загинув 12.11.2022 року у селі Новомихайлівка Донецької області.

Похований в с.Новомиколаївка на місцевому кладовищі.

Нагороди: відзнака за участь в АТО, учасник АТО, учасник бойових дій.

У 2023 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Макарчук Василь Петрович

(28 грудня 1980 — 9 червня 2024)

"Філін"

Народився 28 грудня 1980 р. у селі Новомиколаївка Новобузького району Миколаївської області. Тут пройшли його дитинство та юність. Після закінчення 9 класів місцевої школи, Василь продовжив освіту в Єланецькому професійно-технічному училищі, а згодом — у місті Миколаєві, де здобув фах електрозварювальника.

Життєвий шлях привів його до міста Новий Буг, де він мешкав і працював зварювальником у ПІП «Золота нива», згодом — у компанії «Люкс Ойл». Саме там Василь створив сім’ю, одружився, став батьком доньки.

З початком повномасштабної війни, не вагаючись, пішов добровольцем — підписав контракт із 123-ю бригадою, 190-м батальйоном. Брав участь в обороні міста Миколаєва. Згодом був відряджений до 36-ї бригади, де служив старшим матросом — керманичем човна.

Василь проявив себе як надзвичайно мужній, хоробрий і самовідданий воїн, який виконував найнебезпечніші завдання на річці Дніпро. Його зусилля врятували не одне життя побратимів. З останніх днів служив гранатометником, мав позивний «Філін» — символ пильності та відваги.

У ніч з 8 на 9 червня 2024 року, під час виконання складного бойового завдання на Дніпрі, Василь Макарчук отримав смертельне поранення, яке забрало його життя.

У нього залишилися дружина, донька, батько та брати. Один із братів також загинув під час бойових дій у районі Бахмута. Обидва герої спочивають на рідній землі — у селі Новомиколаївка.

Нестеренко Юрій Миколайович

(03 квітня 1996 — 27 серпня 2024)

Народився 03 квітня 1996 року у селі Новомиколаївка Новобузького району Миколаївської області. Навчався в Новомиколаївській загальноосвітній школі, після чого продовжив освіту в Новобузькому коледжі Миколаївського національного аграрного університету.

Юрій з дитинства вирізнявся добротою, щирістю та відкритістю. Був уважним сином, турботливим братом, надійним другом. Його завжди супроводжувала щира посмішка, а готовність прийти на допомогу — була життєвим правилом. Він мав багато друзів і був надзвичайно товариським.

Після завершення навчання був призваний до лав Збройних Сил України, а згодом працював у будівельній компанії в одній із європейських країн, де займався зведенням інфраструктурних об'єктів — доріг, мостів, а також копав окопи для українських захисників.

13 липня 2024 року Юрій був знову призваний на військову службу Баштанським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Служив навідником у складі 2-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини А0224.

Загинув 27 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Костянтинівка Покровського району Донецької області. Вірний військовій присязі, проявив незламну мужність, рішучість і силу духу в боротьбі за Україну. Брав участь у заходах, спрямованих на оборону країни, захист населення та державних інтересів у зв’язку з військовою агресією рф.

Похований 10 вересня 2024 року на кладовищі рідного села Новомиколаївка.

У Юрія залишилися батьки та сестра.