Центральна садиба

Баранов Денис Олександрович

(11.03.1997 - 04.11.2022 )

"Ден"

Народився 11.03.1997 року в с.Улянівка

Дитинство та юність пройшли в рідному селі, тут закінчив 9 класів, а потім вступив до Новобузького педагогічного коледжу, але не склалося і майже через рік вступив до Андріївського ПТУ й став водієм.

Згодом Дениса призвали на строкову службу до ракетних військ в с.Нові Петрівці Вишгородського району. Коли демобілізувався повернувся до пошуків роботи та нормального життя.

Але після повномаштабного вторгнення, 28 липня 2022 року отримавши повістку з військомату ухилятися не став.

30 серпня 2022 був на навчаннях у 77-й бригаді на Житомирському полігону в десантно-штурмових військах.

Чере 1,5 місяці прибув у місто Краматорськ у в/ч А 2120. Служив у ІV відділу 2-го аеромобільного взводу 3-ї аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ на посаді водія. Згодом із Краматорська Дениса перевели до села Ризниківки, що поблизу Слов’янська, де брав участь у бойових діях.

04.11.2022 року від осколкових поранень, які виявилися несумісними з життям, Дениса не стало, поблизу селища міського типу Білогорівка Луганської області.

Нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований солдат Денис в с.Улянівка на місцевому кладовищі.

Волонтирець Дмитрій Геннадійович

( 27.07.1993 - 14.03.2022)

"Дімон"

Народився 27.07.1993 року.

Родом із села Софіївка, проживав разом з родиною в с.Снігурівка Баштанського району.

У 2013-2019 роках служив за контрактом у ЗСУ. Був кулеметником 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. З 2014 року брав участь в АТО/ООС. 25 лютого 2022 року Дмитрій повернувся до війська, у складі 123-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду водія 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 4-ї стрілецької роти.

28-річний старший солдат Дмитрій Волонтирець, позивний Дімон, загинув 14 березня 2022 року при виконанні бойового завдання внаслідок ворожого авіаудару по місту Снігурівка на Миколаївщині. Ціною власного життя врятував 11 побратимів.

Посмертно старший солдат Волонтирець Д.Г. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

З 2014 року отримав статус «Учасник бойових дій».

Поховали Героя в селі Павлівка на Миколаївщині.

Кривко Станіслав Олександрович

( 18.02.1997 - 28.12.2022 )

"Нацик"

Народився 18.02.1997 року в місті Новий Буг.

В перший клас пішов в с.Новомихайлівка, а 9 класів закінчив у Софіївській, пізніше у Новобузькій школі №1.

У 2016 році закінчив Андріївське ПТУ №42.

Того ж 2016 році Станіслава призвали на військову службу до Націоальної гвардії, безпосередньо брав участь в антитерирористичній операції в м.Рубіжне Луганської області.

2018 року був демобілізований. Продовжив працювати.

Але скоро повернувся до армії.

Уклав контракт з командиром в/ч А0666 та три роки, з березня 2019 по січень 2022 року.

Служив у смт Чорноморське Одеської області, був стрільцем-помічником гранатометника 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону ВОС 100915 А.

2020-2021 р. брав участь у бойових завданнях у Донецькій та Луганській областях.

2020 отримав сертифікат «навідник-оператор БМП-2 ІІІ класу», а в 2021 році – свідоцтво про закінчення закладу «Автоклас».

Після закінчення контракту повернувся до звичайного життя, але події 24 лютого 2022 року перевернули життя й Станіслав знову одягнув військову форму.

Уклав новий контракт з в/ч 0666, був у складі 28-мої окремої механізованої бригади, мав звання молодший сержант, працював на посаді заступника командира бойової машини – навідник-оператор 2-го механізованого відділення 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону

Брав участь у «гарячих точках» Луганщини та Донеччини.

28 грудня 2022 року молодший сержант загинув поблизу населеного пункту Костянтинівка Бахмутського району. Причина смерті численні осколкові рани внаслідок вибуху.

Нагороди:

відзнака «Козацький хрест І ступеню»,
відзнака «Козацький хрест ІІ ступеню»,
відзнака «За службу державі»,

відзнака «Учасник бойових дій».

Поховано Станіслава в с.Володимирівка на місцевому кладовищі.

Мажара Ігор Юрійович

( 16.05.1972 - 11.04.2023)

"Мажор"

Народився 16.05.1972 року в селищі Щасливе. Але сім'я переїхала на Донбас де Ігор закінчив Горлівське ПТУ №55 та отримав професію тракториста-машиніста ІІІ класу.

Строкову службу проходив у зенітно-артилерійських військах у Харківській області.

Не легке життя видалося, не порозуміння в родині, особливо погляди на події 2014 року, переїзд в рідну Софіївку. Тут і поховав батька.

У вересні 2022 року Ігорю вручили повістку і через дві доби був на збірному пункті.

У складі 42-ї механізованої бригади прибув у зону бойових дій на Херсонщину.

Брав участь у звільнені Снігурівки, а після звільнення правого берега Дніпра його перевели до 57-ї окремої піхотної бригади і його бойовий шлях проліг до Бахмута.

У грудні 2022 року отримав осколкове поранення, пройшов реабілітацію, після чого повернувся до служби під Донецьком.

11 квітня 2023 року на «нульовій» позиції під час ворожого обстрілу села Хромове Донецької області отримав осколкове поранення не сумісне з життям.

Похований в с.Софіївка на місцевому кладовищі.

Нікітін Сергій Вікторович

( 17.03.1984 – 23.09.2022 )

«Борода»

Народився 17.03.1984 року в с.Щорсово (Щасливе)

Все дитинство та юність проходила на просторах села Софіївка. Після закінчення 9-го класу продовжив навчання в Новобузькій зоачній школі і паралельно здобував освіту автослюсаря.

Дуже мріяв про морфлот. І у 2002 році ця мрія стала реальною – призвали на строкову службу до Чорноморського військового морського флоту в м.Севастополь. Потім отримав звання старшого матроса проходячи службу у м.Чорноморську.

В період провномаштабного вторгнення був у складі 25-тої окремої повітряно-десантної бригади на посаді командира бойової машини, сержант

Загинув у районі села Карпівці Донецької області, внаслідок ворожого авіаційного удару.

Нагороджено медаллю «За заслуги перед містом « Кривий Ріг» ІІІ ступеню.

Пазюк Володимир Васильович

( 08.06.1980 - 21.09.2022)

"Вандам"

Народився в с.Софіївка 08.06.1980 року

Все життя жив, навчався та працював у селі Софіївка.

Після початку бойових дій на Сході, 2014-2015 роках був у складі 79-ї бригади (Луганська область) на посаді кулеметника та мав звання старший солдат. Із зони АТО демобілізований у 2015 році.

Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року разом із братом був у військовій частині з речами, потрапив до складу 79-ї десантно-штурмової бригади, старший солдат, стрілець.

Пройшов Авдіївку, Волноваху, Широке, Сєвєродонецьк, Краматорськ, Слов’янськ…

Нажаль після поранень внаслідок ворожого обстрілу у районі села Новомихайлівка Донецької області Володимир загинув 21.09.2022 року.

Отримав нагороду (медаль) від П.Порошенка «За участь у антитерирористичній операції» та орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований в с.Софіївка на місцевому кладовищі.

Сухий Сергій Едуардович

( 10.05.2001 - 21.03.2023 )

"Кабан"

Народився в селі Шевченкове; Новобузького району; Миколаївської області; Україна .

У вересні 2007 року пішов до першого класу Червонобаштанської ЗОШ в селі Шевченкове.

У 2016 закінчив дев'ять класів.

Того ж року 12.07.2016 року вступив до коледжу транспортної інфраструктури Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту академіка В. Лазаряна.

25.05.2020 року прийнятий оператором залізничних операцій району в державне підприємство "Стивідорна компанія ОЛЬВІЯ "

26.06.2020 року отримав диплом молодшого спеціаліста Миколаївського коледжу транспортної інфраструктури Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна.

05.04.2021 року отримав повістку на строкову військову службу.

08.04.2021 року отримав військовий квиток.

22.05.2021 року прийняв присягу до військової частини А 0139

24.05.2021 отримав звання гранатометчик.

02.09.2021 року прийнятий на військову службу за контрактом військової частини А0139

В період військових дій працював у складі 101-шої окремої бригади охорони ГШ, на посаді гранатометника., старший солдат.

21 березня 2023 року в селищі Дружба Донецької області внаслідок осколкових поранень несумісних з життям під час виконання бойового завдання загинув старший солдат Сухий Сергій Едуардович.

Похований в селі Улянівка на місцевому кладовищі.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступенню (посмертно).

Цос Олександр Леонідович

( 14.02.1982 - 02.04.2023 )

"Цос"

Народився 14 лютого 1982 року в селі Улянівка.

Тут ходив у школу, закінчив 9 класів, а потім вступив до Новобузького технікуму. Золоті руки були до всього, особливо до механіки. Знали і поважили його не тільки в селі. Руку допомоги протягував усім. Ніколи і нікого не ділив за статусом.

Планів на життя було багато, але 4 березня 2023 року пішов захищати рідну землю.

Проходив військову службу у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади, на посаді навідника 1-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти, солдат.

Після першого бою був контужений і поранений, але не пройшовши реабілітацію повністю пішов працювати далі ( одного разу снаряд потрапив у бліндаж, який завалило, тому Олександр витягав хлопців з-під завалів, хоча сам був контужений і поранений та надав їм належну допомогу, завдяки його зусиллям хлопці вижили).

Загинув Олександр 02 квітня 2023 року в селищі Первомайське, Луганської області, отримав поранення не сумісні з життям.

Похований в селі Улянівка на місцевому кладовищі.

Юр’єв Олександр Володимирович

( 04.11.1983 - 14.03.2022 )

"Хайк"

Народився 04.11.1983 року в с.Софіївка, де і закінчив 9 класів.

У 1999-у році вступив до Новобузького технікуму механізаці та електрифікації сільського господарства.

Завжди мріяв стати військовослужбовцем або міліціонером.

Після навчання був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку проходив службу в Одеській області село Полійове у ВЧ №3012. Пізніше був переведений до м.Херсон у ВЧ №3056, брав участь у бойових завданнях в зоні АТО с.Широке під Маріуролем.

З Херсону згодом і був згодом демобілізований.

У 2004 повернувся до цивільного життя й продовжив працювати.

Пізніше підписав контракт та був у складі брига «Ягуар» ВЧ №3028 с.Калинівка Вінницької області (травень-липень 2015 та в січні-березні 2017 працювали під Маріуполем)

В період з 2018-2021 мав звання старшини Полку.

2021 року став інструктором з бойової підготовки

З першого лютого 2022 року Олександра був направлений в Донецьку область для участі в АТО (ООС)

Працював у складі 8-го окремого полку спеціального призначення

Загинув Олександ 14.03.2022 року під Волновахою Донецької області, виконуючи бойове завдання. Знищивши дві одиниці ворожої техніки та зберігши життя 5-ом своїм побратимам, отримав поранення не сумісні з життям ( в наслідок мінометного обстрілу)

Олександр посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня УП №256 від 17.04.2022р