Кам'янський старостинський округ

Кікіна Володимир Олександрович 

(29.09.1992 — 11.06.2024)

"Акім"

Володимир народився 29 вересня 1992 року в селі Павлівка Новобузького району Миколаївської області в багатодітній родині. Він був наймолодшою, одинадцятою дитиною, яку з любов’ю й турботою виховували в теплій родинній атмосфері.

Шкільні роки Володимира минули у Кам’янській загальноосвітній школі. Він запам’ятався всім як доброзичливий, веселий і чуйний хлопець. Завжди був готовий допомогти у важку хвилину, а його щирий сміх часто лунав коридорами школи. Вчителі та однокласники згадують його як людину з добрим серцем і щирими вчинками, які залишили слід у їхній пам’яті.

Після закінчення 11 класу Володимир вступив разом зі своєю коханою Людмилою до Інгульського професійно-технічного училища. Він обрав професію тракториста, а Людмила — кухаря. Незважаючи на юний вік, молоде подружжя створило міцну сім’ю. У них народилося троє дітей: сини В’ячеслав (2012 р.н.), Володимир (2014 р.н.) та донечка Анна (2018 р.н.).

Володимир був відданим, люблячим батьком, який завжди прагнув дати своїм дітям найкраще. Його сім’я — це його гордість, опора та натхнення.

Війна змінила його життя, але не зламала духу. Володимир неодноразово доводив свою відвагу — вперше він пройшов шестирічну службу в зоні АТО на Маріупольському напрямку, а вже 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, без вагань повернувся на передову у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Побратими знали його під позивним «Акім» — вірного, надійного і незламного.

У жовтні 2022 року Володимир отримав бойове поранення, але після лікування знову повернувся до бойових дій. Його рішучість і стійкість вражали навіть у найважчі моменти.

За свої заслуги він був відзначений державними нагородами:
– Нагрудним знаком «За зразкову службу» (наказ Міністра оборони України №539 від 09.08.2017, генерал армії України Степан Полторак),
– Почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» (наказ Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного №1106 від 19.08.2022).

Посмертно Володимиру присвоєно військове звання «молодший сержант».

Шабанов Петро Віталійович

(29.10.1990 - 24.02.2025)

Петро Віталійович Шабанов народився 29.10.1990 року в с. Миролюбівка. Закінчив початкову школу у Миролюбівці, потім навчався у Кам’янській ЗОШ, де закінчив 11 класів.

Так сталося що мама з татом розвелися і мама виховувала Петра сама.

Після закінчення школи Петро поїхав до тата в Охтирку Сумської обл., там пішов працювати разом з батьком, там знайшов свою дружину Руслану. Одружилися, народили двоє діток.

Коли розпочалася війна, сім’ю відправив за кордон, а сам пішов у Охтирську самооборону. А у 2023 році пішов служити, служив у 91 ОПРП оператором безпілотних систем.

03.02.2025 року FPV-дрон поцілив в автівку, коли висувалися на позиції. Петра дістав з палаючої автівки, побратим. Евакували, доставили в лікарню.

Після тривалого лікування серце Петі не витримало і 24.02.2025 року він помер.

Поховали його на Алеї пам’яті біля центрального кладовища в Охтирці.

Без батька залишились двоє п’ятирічних діток.

Дем'яненко Артем Віталійович 

(29.11.1982 - 26.11.2024)

"Маньяк"

Артем Дем’яненко народився 29 грудня 1982 року в місті Миколаєві. Своє дитинство провів у селі Миролюбівка Новобузького району. З 1989 до 2000 року навчався в Кам’янській загальноосвітній школі. Вчителі та однокласники запам’ятали його як ввічливого, врівноваженого і товариського юнака.

Після школи Артем проходив строкову військову службу, а згодом ще рік служив за контрактом. Після демобілізації проживав в Одесі, де працював, одружився і став батьком донечки.

10 липня 2024 року Артем був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив розвідником-кулеметником у складі 5-ї розвідувальної групи спеціального підрозділу, 2-ї роти, 1-го загону.

Він з гідністю виконував кожне бойове завдання, демонструючи відвагу, вірність присязі та професіоналізм. За зразкову службу отримав подяку від командира 1-го загону спецпризначення військової частини А4030.

Артем служив у 71-й окремій єгерській бригаді десантно-штурмових військ України, гасло яких — «Завжди перші». Він був відзначений червоним беретом, символом честі та сили духу. Брав участь у бойових діях у районі Вовчанська.

26 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Трудове на Донеччині, Артем зник безвісти. Упродовж півроку його доля залишалася невідомою. Лише згодом, завдяки аналізу ДНК, було підтверджено факт його загибелі.