З історії археологічних досліджень Приїнгулля.
РЛП "Приїнгульський"
З історії археологічних досліджень Приїнгулля.
Цього року виповнюється 50 років з часу наповнення Софіївського водосховища. Ця подія була дуже знаковою в 60-ті роки. Адже в нашому безводному степу вода була дуже потрібна і для розвитку господарства, і для покращення добробуту людей. Але про це іншим разом.
Неодмінним етапом будь-якого меліоративного будівництва в ті роки (та й зараз) було археологічне дослідження територій під забудову. Тому в район майбутньої акваторії водосховища запросили археологів.
Археологів завжди приваблювали береги річок для досліджень. Адже наші пращури, як і ми, потребували для комфортного проживання і ведення господарства чимало води. Але в ті часи організувати доставку води на далекі відстані було проблематично. Тому селилися на берегах річок, або організовували «виробництво» таким чином, щоб час від часу опинятися неподалік води. Особливо це стосується кочовиків-скотарів, яким треба було напоювати великі череди худоби.
Перша археологічна розвідка на території Новобузького району була проведена у 1956 р. Скіфською степовою експедицією історичного факультету Московського Держуніверситету під керівництвом відомого археолога і історика Б.М. Гракова. Під час її діяльності відкриті поселення і стоянки по обох берегах р. Інгул біля сіл Новопетрівка, Ганнівка, Червона Поляна та Софіївка.
У 1965 р. археологічний загін Миколаївського краєзнавчого музею під керівництвом Нікітіна В.І. виявив тут 6 місцезнаходжень епохи мезоліту. Місцезнаходження – це такі пам’ятки археології, що або не зберегли свій первинний вигляд через природні або людські фактори, або через недостатню інформацію про них. Василь Іванович Нікітін приділяв дуже велику увагу дослідженням Поїнгулля.
Через два роки Палеолітичний загін Інгульської експедиції під керівництвом Станко В.Н. провів обстеження цих місцезнаходжень і розкопав стоянку Сагайдак І. Стоянка – це місце, де стародавні люди тимчасово розташовували свої житла, теж тимчасові, для ведення певного виду споживаючої господарської діяльності ( мисливство, рибальство, виготовлення знарядь праці тощо).
Було виявлено 3 культурних шари і 6 побутових комплексів, на яких знайдено більше 1500 різних кременевих знарядь (мікровістря, шкребки, пластини з ретушшю, відщепи, нуклеуси, сколи і т.п.), а також кістки тварин (зубра, носорога, бика, коня). На підставі знахідок ця пам'ятка датується раннім етапом пізнього палеоліту (40-35 тис. до н.е.). На місцезнаходженнях Софіївка I, Кунова балка I і II, Сагайдак, Варварівка I і II зібрана невелика кількість кременевих знарядь, але культурного шару виявлено не було. У 1969 р. членами цієї експедиції була виявлена стоянка мезолітичного часу Тирново, а двома роками раніше в цій же місцевості знайдено і обстежено поселення доби пізньої бронзи біля села Майорівка.
Тут слід зазначити, що Інгульську експедицію було організовано у 1966 році під керівництвом Шапошникової О. Г. зі співробітників Інституту археології АН УРСР, для проведення археологічних досліджень в зоні будівництва Софіївського водосховища. Саме з цього району вона розпочала| свої багаторічні роботи на території Миколаївської області, які тривають до теперішнього часу. У 1967 р. ця експедиція провела розкопки багатошарового поселення Новорозанівка II. Під час розкопок на пам'ятці виявлене 4 різночасових культурних шари. Нижній відносився до епохи неоліту (бугодністровська культура (VI – поч. IV тис. до н.е.), вище знаходився шар періоду енеоліту (середньостогівська культура - друга половина IV тис. до н.е.), ще вище був розташований шар трипільської культури (друга половина IV – початок III тис. до н.е.) і вище всіх знаходився шар пізньої бронзи (обіточненський тип – ХIV –ХIII ст. до н.е.). Знайдена велика кількість виробів із кременя і кісток диких та свійських тварин, фрагментів кераміки трипільської і сабатинівської культур. У двох верхніх шарах виявлені залишки жител із каменю і глини.
Водночас з вищезгаданими розкопками загоном експедиції під керівництвом Шарафутдінової І.М. досліджувалося поселення доби пізньої бронзи Новорозанівка I. Під час робіт виявлені залишки споруд, поділені перегородками на декілька приміщень, які розташовувалися двома рядами вздовж берега річки. Це були наземні будівлі, що складалися з прибудованих одна до одної прямокутних споруд, які в основі були складені з каменя, а у верхній частині з глини і саману. Датується пам'ятка раннім етапом сабатинівської культури (ХIV ст. до н.е.). У 1971 р. цей загін обстежував поселення пізньої бронзи біля села Майорівка.
В цей же час Інгульська експедиція починає широкомасштабні розкопки курганів в Новобузькому районі. Тоді було розкопано 2 кургани біля села Новорозанівка. Один з них виявився скіфським, інший – епохи бронзи. Перший курган визначний тим, що в ньому було виявлено поховання скіфського воїна у повному озброєнні. Це пластинчасті панцир, штани і шолом. Також був пояс, на якому знаходився меч і сагайдак зі стрілами. Поряд з небіжчиком лежали дротики, ножі і частини молодого коня.
Також співробітники експедиції досліджували 2 кургани доби бронзи в районі сіл Пелагіївка і Софіївка. У 1970 р. було розкопано 2 кургани біля села Баратівка. Наступного року – 6 курганів біля села Майорівка, а в 1973 р. – 2 кургани біля села Розанівка. В ході цих робіт розкрита велика кількість поховань давньоямної, кеміобінської, катакомбної, зрубної і скіфської культур з різноманітним відповідним інвентарем.
У 1987 р. у зв'язку з написанням Зводу пам'ятників історії і культури України, розвідувальний загін експедиції МКМ (керівник Снитко І.О. (саме Снитко, а не Снидко, як надруковано в одному з видань з історії Новобужжя) провів фронтальну розвідку археологічних об'єктів в Новобузькому районі. Було зафіксовано багато курганів і обстежено два поселення біля сіл Новомиколаївка і Улянівка.
У 1991 р. В.І.Нікітіним був розкопаний курган скіфського часу поруч із селом Кам'янка.
У 2003 р. експедиція ДІОПК (керівник Лобко О.Г.) провела нове обстеження району р. Інгул, внаслідок якого були знайдені поселення пізньої бронзи біля сіл Новополтавка і Пелагіївка, а також зафіксовано ще кільканадцять курганів.
2006 р. на території Розанівської сільської ради, біля впадіння річки Березівки в Інгул Гребенніковим Ю.С. та Генчевим В.В. було відкрито поселення сабатінівської культури, тоді ж розпочалися розкопки експедицією ІІП МДПУ під керівництвом Філатова Д.В. Поселення не розкопане повністю і досі. Тоді ж було відкрито і досліджено курган в урочищі Чортів міст тими ж дослідниками.
Всього за означений період археологами досліджено 15 курганів. Крім цього, місцеві жителі розповідали авторові, що в період окупації 1941-1944 рр. німецькими археологами було розкопано декілька курганів на землях району. Але документальних підтверджень про це не збереглося. Останні за часом розкопки були проведені біля с. Мирлюбівка 2013 року. Тоді Гребенніковим Ю.С., Філатовим Д. та Генчевим В. було досліджено курган. На основі розкопок було проведено краєзнавчий семінар-практикум для вчителів історії району.
Тут також необхідно коротко розповісти про види пам’яток, які зустрічаються у нашому регіоні. Кургани найчисельніші серед пам'яток археології. Вони служили поховальними спорудами у кочових народів, які протягом тисячоліть, змінюючи один одного населяли Північне Причорномор’я. Розташовані кургани, як правило на плато на найвищих його ділянках. Вони відрізняються за розмірами і кількістю поховань.
Споруджували курган таким чином. Коли у стародавньому племені помирала людина, її ховали у степу на високому місці, а над могилою насипали пагорб. Через деякий, можливо досить довгий час, тут кочувало вже інше плем’я, де також хтось помирав. Небіжчика ховали у вже готовий пагорб, якій іноді робили вищим (підсипали). Так курган поступово зростав і збільшувалася кількість поховань у ньому. Ці підзахоронення могли робитися протягом тисячоліть і нараховується їх в кургані до 30. Розміри курганів могли залежати й від знатності похованого. Чим більш поважна була людина, тим вищий їй робили насип. Деякі дослідники вважають ланцюги курганів вздовж плато межами пасовищ між окремими племенами і родами кочовиків. Тобто померлі предки охороняли кордони родових земель.
Зараз форму кургану визначити досить важко, час дуже сильно змінив його обриси. Декотрі вчені бачать в його формі юрту – останнє і вже постійне житло із землі для колись рухливого кочовика. Деякі дослідники вважають ці конусоподібні споруди передвісниками єгипетських пірамід. Це невірно, оскільки перші піраміди з’явилися в ІІІ тис. до н.е., тобто приблизно в той же час, ба навіть раніше.
В курганах ховали своїх померлих племена трипільської, давньоямної, кеміобінської, катакомбної (2300-1970 рр. до н.е.), зрубної археологічних культур. Потім кіммерійці, скіфи, сармати, печеніги, половці та інші середньовічні кочовики. Козаки кургани шапками не насипали, хоча використовували їх для своїх поховань та для спорудження фігур – спостережних вишок.
На території району є кургани, висота яких сягає
Наступний за чисельністю тип пам'яток це поселення, вони в свою чергу поділяються на городища (поселення з укріпленнями), поселення (селища), де люди жили постійно та стоянки і літовки (від слова "літо"), де мешканці проживали тимчасово, або лише у теплу пору року.
Городища розташовані на крутих, уривчастих берегах лиману і оперезані зі сторони степу ярами, ровами та валами. На валах будували кам’яні або дерев’яні мури.
Поселення розташовані на похилих схилах плато, заплавних терасах та заплавах річок або лиманів. На їх територіях будувалися землянки, напівземлянки та наземні житла. Поселення, як і городища, існували багато десятків, а то і кілька сотень років. Культурний шар на деяких досягає
Тимчасові стоянки могли бути у будь-яких місцях, в залежності від життєвої необхідності (рибальство, мисливство, перегінне скотарство та ін.) стародавніх людей. Про їх тимчасове існування свідчить мала площа і дуже слабкий культурний шар. На стоянках споруджували легкі пересувні житла (юрти, курені ін.).
Хто хоче детальніше ознайомитись з матеріалами про археологію району, відсилаю до книги «Пам’ятки археології Новобузького району» В. Гребенніков, В. Гнечев, С. Яценко, Новий Буг, «Вперед»,2011.
І на останок. Пам’ятки археології – державна власність, на якій землі б вони не були розташовані. Це мовчазні, але дуже важливі свідки історії нашого краю. Тому треба їх зберігати, як джерело знань про минуле, без якого немає майбутнього. Є цілий ряд законів і законодавчих актів, які регулюють це питання.
В.Генчев, співробітник наукового відділу РЛП "Приїнгульський"
