Нащадки Тропіних або майже детективна історія пошуків
Нащадки Тропіних або майже детективна історія пошуківРЛП "Приїнгульський"
На одній з виробничих нарад директор РЛП «Приїнгульський» С.В.Куценко поставив переді мною завдання визначити долю Тропіна Олександра Степановича, засновника маєтку в с. Щорсове (нинішнє Щасливе), де знаходиться офіс парку, та його нащадків. Дістаю з шухляди столу переформатовану мною в більш зручний варіант чиюсь роботу з історії відомої в Херсоні родини Тропіних. Робота розміром з реферат. З 13 сторінок дві сторінки загальних міркувань, огляд умов переселення на Херсонщину без уточнень фактів, дві сторінки переліку використаних джерел.
Решта – хронологія родини з 1826року до початку ХХ століття. Наприкінці декілька абзаців про батька Олександра – Степана Івановича. І зовсім небагато про власне нашого героя:
«Загалом в сім'ї Степана Івановича народилося 13 дітей. …Олександр (1жовтня 1877 р.н.)... Олександр Степанович у спадок отримав 611 десятин біля села Кир’яківка (неподалік сучасної Софіївки – В.Г.). Закінчив юридичний факультет Новоросійського (нині Одеський) університету. Мав чин титулярного радника, що дорівнював штабс-капітану в армії (нині капітан). До 1909 року включно був членом Земської Управи Херсонського повіту. У травні 1909 року його, разом з братом Іваном, було обрано на річний термін гласним Херсонської Міської Думи. Відомо, що в Думі був членом підготовчої юридичної комісії. У 1909 році був присутній на 16-ти засіданнях комісії із 30-ти. Пропрацював в міському самоуправлінні до 1914 року. Потім був мировим суддею п'ятої дільниці Херсонського повіту. Територія дільниці охоплювала Новобузьку та Миколаївську волості. Камера (контора) дільниці знаходилась у власному маєтку Олександрівці (колишня Кир'яківка) Новобузької волості. Достовірно відомо лише про одну дочку Ірину, яку народила йому дружина Софія Семенівна 30 квітня 1905 року. В Херсоні мешкав на вулиці Преображенській у будинку Грабенко.»
За наших непростих економічних умов доволі складно вирушати до архівних джерел та провадити документальні дослідження. Та й ресурси Херсонського архіву автором згаданого нарису начебто використані. Залишається всім доступне тепер джерело – Інтернет, треба тільки зі знанням справи його використати. Роблю першу, найпростішу спробу – пошук за прізвищем Тропіних. Результатів декілька, але вони стосуються Тропіних в Сибіру, містах Псков та Вологда. Всюди – старовіри, заможні власники будинків, торговельних та виробничих закладів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Напевне земляки, можливо навіть родичі наших героїв. Ледве уникаю спокуси відхилитись на пошуки в тому напрямку. Звичайно, з’являється херсонська інформація, але там в основному про двоюрідних братів нашого героя, засновників відомої лікарні-«Тр?пінки», про них вдячні херсонці написали чимало. Заходжу на сайт лікарні, там про тих же Івана та Михайла Афанасійовичів Тропіних, засновників лікарні. Як то кажуть, наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.
Кидаю пошук по соціальних мережах – нічого. Найбільш вразив – вразив неприємно Фейсбук – лише два репоста, зопалу заморозив акаунт і жалю з цього приводу не відчуваю.
Переходжу до більш радикальних заходів. Розмірковую таким чином. Час буремний – Перша світова війна, громадянська війна. В архіви, після відповіді від Херсонського обласного архіву, що за інформацію треба платити, більше не звертаюсь, шукаю у відкритих джерелах. Раптом поринаю в юнацькі спогади – про загиблих у ті часи є дані на сайті історичного факультету Курського університету. Саме туди мріяв поступати після школи, на історико-географічний факультет, єдиний такого роду на Європейській території колишнього СРСР, але злякав екзамен з математики. Там є призвіще Тропіна О.І. з посиланням на сайт погибшие.рф.
Переходжу туди. Там – шикарно. Списки загиблих від петровських часів до афганської війни. В розділі Першої світової нічого. В розділі громадянської війни – два відділи – Червона армія і білогвардійці. Попри буколічні байки про доброту пана вирішую все ж таки шукати його сліди в лавах білогвардійців – власність у декілька сотень десятин землі говорить сама за себе. Тим більше, з розповіді краєзнавця з Софіївки Чорної Галини Петрівни, в Софіївці проживала молода дівчина на ім’я Дуня, що працювала служницею у будинку Тропіних. Одного разу, коли господарі були у від’їзді, під час прибирання Дуня відчула під скатертиною якісь папери. Потай вона забрала їх і понесла додому, щоб хтось прочитав їх (а вона була неписьменною). Ось приблизний зміст листа, що дійшов до нас за переказами:
- «Папаша! Времена настают сейчас трудные. Чернь ведет себя очень активно! Не жалейте продуктов для пропитания работников, рассчитывайтесь с ними по справедливости: могут и петуха красного пустить! (мається на увазі підпал). И, самое главное, начинайте продавать всё, что можно – сельскохозяйственные орудия, скот, подводы. Деньги держите в тайне, но под рукой, на всякий случай. А то настанет время, придут и отберут всё даром»…
Тут треба сказати, що автор листа, за переказами, служив військовим у Петрограді, ледь не в самому царському палаці, в гвардії.
И дійсно, після цього господарі, як і їхні брати, почали спродувати своє майно, збіжжя, а в кінці 1916 року за переказами виїхали з маєтку.
Які висновки можна зробити, аналізуючи цей епізод з життя Тропіних?
- Лист цей напевне існував, оскільки україномовна Галина Петрівна (як і її попередники) передавала зміст листа російською мовою – а це велика вірогідність достовірності, точності переказу, будь то лист, оповідання, казка, головне – дослівний переказ будь-якою мовою – за дослідженнями вчених, що вивчають усні перекази – етнографів, (а вихідці з Вологодчини Тропіни, жителі Херсона, були росіянами)
- Самé соціально-економічне становище 1916 року дає підставу говорити про велику ймовірність існування такого листа.
- Лист цей, ймовірно, був адресований Сергію Степановичу, брату Олександра Степановича, що володів землями у хуторі Новотягіновському, що на Херсонщині. Він був професійним військовим, дослужився до ротмістра (тепер майор), закінчив Єлісавєтградське кавалерійське училище. Напевне й діти його також обрали військову кар’єру.
Отже, в списках білогвардійців на сторінці 280 читаю:
«Тропин Александр Степанович, р. 1 окт. 1878 в Херсоне. В эмиграции в Югославии. Ум. 16 мая 1956 в Белграде. /581/».
Так, це мій підопічний, сумнівів ніяких. Роблю спробу визначити «бойовий шлях». Через нашу місцевість у березні 1918 року проходив «Добровольческий корпус» генерала Дроздовського. Розшукав щоденник генерала, виданий в Берліні 1923 року. За березень записи про Софіівку, Новий Буг, Володимірівку, Малієвку. Про садибу Тропіних та господарів а ні слова. Настійно рекомендую прибічникам білого руху прочитати (є в Інтернеті). Там відверті зізнання про жорстокості «благородного офіцерства» щодо селян, робітників і відверта зневага до жителів містечка Нового Бугу… Але повернемось до Тропіних. В Белграді, столиці Сербії є так зване «Ново гроблє» - новий цвинтар, в ньому сектор російських емігрантів і навіть фото могили Тропіна О.С. Знов пробую соціальні мережі, без результатів.
Шукаю організації білогвардійців, є вісім сайтів. Складаю стандартного листа з описом предмету пошуку, надсилаю. Відгукується Олексій Арсеньєв, один з знавців історії білого руху в Сербії та колишній Югославії, сам нащадок емігранта. Надсилає дані про поховання , що мені вже відомі, і не тільки. Втім, пропоную листа з збереженою орфографією:
«Уважаемый Валентин,
про семью Тропиных в Белграде могу сообщить следующее:
1) пенсионер Александр Степанович Тропин (01.10.1878, Херсон - 03/16.05.1956, Белград) похоронен в Белграде на "Ново гробле" (Новое кладбище) на "русском участке" № 90, могила № 90, в могилу некоего Василия Горбенко, скончавшегося в декабре 1930 года.
2) У него был сын: Кирилл Александрович Тропин (01.03.1912, Херсон - 31.05.1999, Белград).
В 1931 году окончил Первую русско-сербскую мужскую гимназию в Белграде.
В 1937 году окончил электро-механическое отделение Технического факультета Белградского университета.
в 1941 году в Белграде женился на сербке, ее имя Даница, девичья фамилия Пéтрович.
В 1960-е годы семья жила в Белграде.
Кирилл похоронен в могилу отца.
3) В электронной справочной книге телефонных абонентов сегодня я не обнаружил телефона и адреса семьи Тропин, в Белграде, в Новом Белграде и в пригороде Земун.
4) Про жену Александра Степановича, Софью Семеновну и их дочь Ирину ничего мне не известно…
6) Сегодня я постараюсь узнать, кто на кладбище хоронил и платил за могилу Тропиных. На такие вопросы неохотно отвечают.
Если получу ответ, сообщу Вам.
Когда буду в Белграде сфотографирую надгробие на могиле отца и сына. Пришлю если надгробие обнаружу (живу я не в столице, в г. Нови Сад) (В пам’яті виринають телерепортажі про «демократичні» бомбардування Сербії з боку НАТО та США у 90-ті роки – В. Генчев. )
Всего доброго,
А. Арсеньев».
Майже одночасно прочісуючи Інтернет знаходжу могилу дружини Тропіна О.С. Софії Семенівни… під Нью-Йорком, на так званому Новодівєєвському православному цвинтарі:
«Тропина Софія Семенівна
Дата народження. 8/11/1881
Дата смерті 3.04.1976
Nanuet Rockland County, New York, USA
Нанует, Нью-Йорк, США»
Це вже не просто дещо, це вже серйозний масив інформації, можна робити деякі висновки:
- Напевне, мала місце так звана розрізнена еміграція, коли жінка з чоловіком емігрували нарізно, в різні країни і так і не знайшли одне одного.
- О.С. Тропін мав певний соціальний статус та заслуги перед Югославією, якщо в 50-ті роки був пенсіонером.
- У К. О. Тропіна були дочки, що при заміжжі взяли прізвище чоловіка.
Таки дочка зберегла прізвище батька (дивись далі)
До речі, в Нануеті проживають нащадки Дуріліних, про що в телефонній розмові мені розповіла Ольга Миколаівна Ліманська, теж нащадок Дуріліних. У них є родинний архів, але як то кажуть – зась.
Наступне повідомлення від мого візаві з Белграда створює основу для наступних дій: «Уважаемый Валентин,
из Погребальной службы Белграда пришел скудный ответ:
За могилу Тропина платила (год не указан!) некая Христина Тропин ул. Републичка, 1А
11030 Београд-Жарково…
В справочнике телфонных абонентов я телефона под этим именем и адресом не обнаружил…». (Жарково – один з мікрорайонів Бєлграда).
Сідаю писати листа Христині Тропін зі сподіванням, що вона при доброму здоров’ї. В листі розповідаю про парк, стан садиби, ремонтні роботи. Прошу надати інформацію про родину, надіслати копії фото. Це все старим способом – вручну. Відвідую районну пошту, відстоявши довгу чергу спекотного серпневого дня, відправляю листа до Белграда.
І не дає спокою думка про те, що десь цей К. Тропін мені зустрічався. Де? Впродовж кількох днів ця думка не дає спокою, і врешті – прояснення! Відкриваю сайт лікарні Тропіних з Херсона і в епілозі читаю: « Михей Тропин имел сыновей Афанасия и Ивана. Его сын Афанасий был отцом 5-х детей - Григория, Михаила, Ивана, Ольги, Александра, а Иван имел 3 сыновей - Степана, Василия и Павла. Тропины были мещанами, а за деньги стали купцами 1-ой гильдии, однако никакими купеческими деяниями они не занимались. Даже урожаи с земельных угодий продавали барышникам, как тогда называли коммерсантов-скупщиков, но поколение Афанасия и Степана уже окончило университеты и стало дворянами по образованию", -так сообщил в своем письме внук Тропина Кирилл Александрович, неоднократно бывавший в Херсоне и посещавший больницу имени его предков, встречавшийся с коллективом самой больницы».
Виявляється, йшли поряд дослідники, але не змогли побачити, адже ось він, прямий і живий ще тоді нащадок роду, тільки спілкуйся! Але сам процес пошуку та результат – винагорода за те, що стільки часу та зусиль докладено. Втім, пройшло вже більше місяця, як надіслав письмо в Белград, а відповіді немає (до речи, як і з Херсона, де вищезгадані спогади К. Тропіна зберігаються). Починаю турбуватися про долю Христини Тропін. Заходжу на відомий всім сайт Google Earth, розшукую район сербської столиці, де вона проживає, найближчу школу та православну церкву, на їх електронні адреси надсилаю листа з проханням відвідати адресу та повідомити про шановану Христину.
І одного чудового дня телефоном одержую SMS-повідомлення від… Христини!!! (напевне, вплинули духовні наставники, бо повідомлення прийшло в одне з великих православних свят), а ввечері і електронна пошта принесла повідомлення. Контакт встановлено!
Так закінчилась ці інтригуючи і цікаві пошуки, що почались, зокрема для мене з мінімальних вихідних даних. Що вони принесуть – тема іншої розповіді.
Червень-грудень 2018 року
В.Генчев,співробітник наукового
відділу РЛП «Приїнгульський»
P.S. грудень. Щойно одержав листа від Арсеньєва: «відомостей про прибуття Тропіних до Сербії не виявив». Що ж, тепер вся надія на сімейні спогади та архіви.
Слідами однієї публікації.
В номері 18-19 від 7 березня цього року був надрукований нарис про педагогічну діяльність Миколи Романовського, святого покровителя землі Миколаївської, на Новобужжі на рубежі ХІХ-ХХ століть («Сторінками старого щоденника»). Там, зокрема йшлось про те, що автор не зміг локалізувати школу в Березівці та приходську школу при храмі Олександра Невського.
Одного дня при зустрічі з краєзнавцем Швець В.В. він повідомив, що, зі слів однієї з його співрозмовниць з приводу даної публікації, село Березівка знаходилось на території Новоюр?ївської сільської ради. Наступного дня телефоную сільському голові Анатолію Каліману. Він просить часу для «уточнення». Ввечері телефонує і підтверджує, що частина Новоюровки за ставком (так звана «Максимівка») дійсно мала колись назву Березівка, Новоберезівка. Наступного тижня при зустрічі з Білим Миколою Леонідовічем, жителем Нового Бугу, дізнаюсь, що храм Олександра Невського знаходився на території сучасного технікуму. Конкретне місцезнаходження треба ще уточнити.
До речі, про назви населених пунктів, це окрема і дуже цікава історія. Для прикладу лише один топонім – так зване село Мазуряки, навколо назви якого обертається легенда про панську дочку Анастасію. В переписі населених пунктів Херсонської губернії село Анастасіївка належало греку, «купцю 5 класу Анастасію Мазараки, 22 двори» ( ДАХО, ф.14, оп 1, справа 1873, аркуші 1-7) . тобто правда доволі прозаїчна. Напевне мають право на дослідження походження своїх назв і інші населені пункти району для встановлення істини.
В.Генчев, співробітник наукового відділу РЛП "Приїнгульський"
