Родина Тропіних

Дата: 30.01.2019 22:40

Кількість переглядів: 1306

РЛП "Приїнгульський"

В одному з попередніх номерів була надрукована розповідь про пошуки нащадків родини Тропіних. Але і витоки цієї родини теж мають свої проблеми. Автор минулого року приймав участь у щорічній республіканській конференції краєзнавців в Новій Каховці з доповіддю на цю тему. В дещо переробленому вигляді і пропонується розповідь про витоки родини допитливому читачу.

Історичні корені родини Тропіних

Родина Тропіних, відомих підприємців і меценатів Херсона відома своїми добрими справами. Це і підтримка освіти, і Товариства Червоного хреста. Але найвідоміший вчинок родини – це створення лікарні імені Ольги і Афанасія Тропіних. Попрі це, в історії появи родини в Херсоні багато білих плям. Справа в тому, що і облікові документи, і дослідники радянського часу звертали при вивченні проблеми заселення Півдня України, «Дикого поля», з якого було відтиснуто ногайців внаслідок російсько-турецьких воєн та блискучих перемог Петра Рум’янцева-Задунайського та Олександра Суворова, свою увагу на соціальний аспект проблеми переселенців, не беручи завжди до уваги людський вимір проблеми. В публікаціях йдеться, що Тропіни – вихідці з Вологодчини – одного з північних регіонів Російської імперії. В деяких джерелах мова, навпаки, йде про те, що засновник херсонської гілки роду Міхей Степанович (за іншими даними Стефанович) прибув до Херсону з турецької території (Подунав’я). Правда, туди родина потрапила знов ж-таки з Півночі Росії. Проти цього свідчать декілька фактів, які ми тут і спробуємо розібрати.

Походження прізвища

Прізвище Тропін походить від імені Євтропій (Благонравний грецькою мовою) як стверджує мовознавець О.Г.Мосін [1]. Походження  прізвища свідчить про певний зв’язок з церковними володіннями. І дійсно, у В.В.Поздєєва, краєзнавця з м. Челябинська, дослідника історії Сибіру ми читаємо: «Основателями около1727 г. деревни Тропина на реке Ольховке были монастырские каменщики Яков Гордеев Смирных и Афанасий Петров Тропин с сыновьями Лаврентием (у того дети Козьма и Иван) и Леонтием, племянником Афанасием Михайловичем Тропиным (у него дети Сава, Федор и Петр). Прибыли Тропины в наши края из Устюжского уезда, Белослудского стана, Чивозорской волости, деревни Тропина. С1743 г. Лаврентий Афанасиев Тропин с братом Леонтием проживали в д. Смирнова…». 

Тут звертаємо увагу на імена Афанасій та Михайло, що часто зустрічаються в роду Тропіних. Така традиція повторення імен властива для традиційних спільнот, наприклад, у південних слов’ян, зокрема й для старообрядницьких родин.

Географічне розташування села Тропіно начебто вказано конкретно. Але ми можемо докладніше впевнитись у цьому, прочитавши договір про рівне право користування земельними наділами, що зберігся в одному з архівів:

«Мы, именованные, Тотемской округи черносошной вотчины Брусенской волости Рождественского стану староста Яков Баженов Брусенца городка и Бережной слободки десятник Ефим Баженов же, с нижеподписавшимися добросовестными людми и протчими крестьяны, при собрании на стану, с общаго согласия, добровольно согласились и условились …впредь государственные подати подушные денги и протчие неминуемые расходы расположить и платить половину з заполного владения с написанных душ, а другую по старинному окладу и полевой земли с означенных 27 осмин и сенных покосов, хмельников и огородцев.

И по сему приговору мы, нижеподписавшиеся, подлинно добровольно условились и согласились… сей общей согласной приговор учинили и сей приговор для засвидетельствования в Тотемской нижней расправе и обратно возвращения к нам в станцию добросовестному крестьянину Кондратию Галецкому поверили марта 1 дня 1790 года. 
      Подлинной ручен тако. 
      К сему приговору вотчинной староста Яков Баженов руку приложил. 
      К сему приговору прошением десятника Ефима Баженова и добросовестных крестьян Кондратия Галецкого, Прокопья Коробицына, … и за себя Степан Тропин руку приложил…»

З дуже великим ступенем вірогідності ми можемо припустити, що тут мова йде про батька Міхея Тропіна (Устюжська і Тотемська волості географічно розташовані поряд). Тропіни були «государеві селяни», тому, при сплаті всіх податків могли відносно вільно пересуватись в межах губернії. Крім цього, як буде видно нижче, сам заробітчанський спосіб життя припускав таку свободу пересування. Держава була зацікавлена в надходженні податків, а селяни, зокрема й старообрядці цім широко користувалися.

Іще один, хоча й опосередкований аргумент на користь Тотьми – Устюга ми можемо побачити в період побудови Покровського старообрядницького храму в Херсоні. Архітектор Колерський в початковому варіанті проекту передбачив на фронтоні храму барочного типу медальйон (картуш) із зображенням Діви Марії, але в процесі будівництва цей намір зник, як і барочний фронтон, замість нього залишився класичний трикутний з «золотим» співвідношенням висоти до основи трикутника. Картуш, або медальйон  на барочному фронтоні у ХУІІІ столітті був своєрідною візітівкою Тотьми.4  А основним спонсором будівництва і був Міхей Тропін.

Про те, в якому напрямку, зокрема йшло переселення з Вологодської губернії за наказом Катерриини ІІ з подання Потьомкина «будувати монастирі, церкви за обрядом своїм і правити в них богослужіння за стародруками за прикладом Стародубський слободи»5  говорить наступний документ:

«1787 года, сентября 13 дня, Красноборской округи Устьянской Дмитриевской волости выборные соцкой Еремий Паршин и нутряной староста Иов Ипатов с товарищи и с мирскими людми написали сей мирской приговор по присланному из Красноборского нижнего земского суда господина исправника Ивана Павловича Неболсина приказу, в котором написано, что требуются Екатеринославского наместничества в Таврическую область на поселение, и приговорили мы со всего общаго согласия нашей волости крестьян, … а именно деревни Кондратьевской Никифор Федоров сын Казаков, той ж деревни Михей Михайлов сын Соболев[должны быть отпущены].»

Щоб заохотити старовірів до переселення, Потьомкін наказує у 1787 році передати 120 десятин землі для заснування старообрядницького монастиря у Дніпровському повіті на зразок Стародубівського, що на Чернігівщині. Монастир не тільки отримав офіційний статус, а став значним землевласником.7  

Тоді ж Г. Потьомкін видає розпорядження правителю Таврійської губернії В.В. Каховському, згідно з яким переселенці, що «дотримуються обряду стародруків», можуть отримати придатні до обробки землі із відтермінуванням платежу податі на півтора роки. Дозволялося вільно продавати свої будинки і негайно отримувати всі письмові дозволи. Вони звільнялися від плати за перевози і переправи, бідним надавалася  деяка допомога. Для будівлі помешкань їх забезпечували будівельним лісом (колоди і жердини на покрівлю) із зобов’язанням виплати їх вартості протягом 5 років. На прожиток на місці поселення їм видавався річний запас хліба, який необхідно було повернути протягом трьох років. І на три роки переселенці звільнялися від постою та усіх податків.

Питання про заможність Степана Тропіна, а отже і його сина Міхея.

Селяни-помори з огляду на нерентабельність сільського господарства в регіоні проживання ще з ХІІІ-ХІУст. шукали додаткові джерела для існування. Ось що пише з цього приводу відомий мандрівник ХУІІІ століття Челіщев П.І.:

«Наприкінці 18-го століття селян Кирилівсього округу чоловічоі та жіночої  статі  всього 52 617 душ (тобто приблизно 10-12 тисяч дворів – В.Г.). У тому числі…  всього зайнятих на відхожих промислах 1984 двори. Хоча Кирилівського округа селяни і займаються сільським господарством, вирощуючи жито, ячмінь, овес, льон і коноплі, земля в них не дуже хлібородна… Але без жита, з ячменем і вівсом селяни свої родини прохарчувати не можуть і купляють жито майже на ввесь рік, а деякі й на цілий рік у своїх купців, які, знаючи про це, завозять його водою барками з Нижнього Новгорода у великій кількості. І тому, що селянин на придбання хліба, на сплату податків та оброку та домашні всілякі потреби, потребує багато грошей, кожен рік понукає їх займатися вищезгаданими промислами (і не тільки ними), не залишаючи хліборобства. Крім того, селяни роблять ложки і чашки на продаж, перевозять  їх водою барками до Петербурга, Москви та інших міст. Ті ж, що живуть в лісі для продажу своїм та інших міст торговцям у великих кількостях виганяють та продають смолу та дьоготь. Загалом всі продають коноплі, пеньку та тканих  лляних тканин щороку на 25-40 а іноді й на 50 рублів. Зимовий час займаються перевезенням  а влітку лоцманами та робітниками на купецьких барках.  Мисливців на звіра і птахів мало, і мало таких, що виїздять на заробітки в Москву та інші міста.» 

Ще один вид заробляння грошей, притаманний тамтешнім місцям – солеваріння. Недарма той край має назву Усолля. І хоча наприкінці ХУІІІ століття з’являються декілька «монополістів», все одно частина селян займалася варкою солі. Одна родина не могла впоратись з таким виробництвом і зазвичай селяни утворювали артіль. 10

Чому версія про «дунайське чи чернігівське походження» родини Тропіних є малоймовірною. На Дунаї в той час проживали старовіри некрасівського толку, козаки-донці. Вони емігрували на протязі 18 століття, користувались в Туреччині привілеями, взамін виконували військову службу. Друга група старовірів – ліповани походили з Чернігівщини.  Дослідник В. Волошин на основі підрахунків архівних даних стверджує, що на Чернігівщину з Півночі Росії потік емігрантів був вкрай обмежений. За весь кінець ХУІІІ ст.. виявлено лише 7 родин, які не залишили ніяких слідів в історії краю: «Большое значение для исследования миграции русского населения на территорию одной из наиболее крупных в XVIII в. старообрядческих колоний - Стародубья имеет определение социального состава и первоначального места проживания участников этого массового переселенческого движения. Опираясь на данные переписи старообрядческих слобод, произведенной капитаном И. Брянчаниновым, ученые… установили, что основные миграционные потоки со времени учреждения слобод и до составления реестра (1729 г.) направлялись в Стародубье из Центрального района России (Московского, Ярославского, Козельского, Костромского, Муромского и прочих уездов)». Отже, вірогідніше Тропіни не могли бути вихідцями з цієї групи. До того ж вона була розселена пізніше в районі Катеринослава та в селах півночі губернії.

«Несколько вырос поток беглецов из Северо-Западного района России(Новгородская и Псковская губернии). Количество переселенцев с Севера России (Вологодская, Олонецкая губернии и Карелия) было, как и ранее, незначительным - всего 7 семей (0,6%).»

Тут треба додати, що, як видно вище, основні потоки переселенців з Вологодчини були спрямовані на Схід, в Сибір 2 (Строганові, Єрмак тощо). На Південь відправилась лише невелика частка «экономических», тобто заможних селян, для яких, крім питання збереження віри не менш важливим було примноження статків. Тобто таким чином      

«… Законодательство 70—90-х годов XVIII в. по существу лишало беднейшее крестьянство каких-либо надежд на помощь со стороны остающихся на прежних местах жительства крестьян, так как оно ничем не могло возместить расходы «крестьянского мира» на их переселение. …Таким образом, переселенческая политика царизма 70—80-х годов XVIII в. давала возможность средним и зажиточным крестьянам организовывать крепкие хозяйства на заселяемых землях,..».

Тому найбільш імовірною, на мою думку, залишається версія прямої еміграції Тропіних до Херсона безпосередньо з Вологодської губернії, де на них тиснули з релігійних мотивів, а державна політика заохочувала заможних селян колонізувати нові землі в Причорномор’ї. 12  Найбільш імовірним и пунктами , з яких могли виїхати до Херсону Тропіни були:

1. Устюжський повіт, Белослудський стан, Чивозорська волость, «деревня» Тропина
2. Тотемський повіт Брусенської волості Брусеньского городка або Бережної слободки (обидва пункти у Вологодській губернії, розташовані поруч).

        Звичайно, нові дослідження, доступ до джерел можуть змінити такі висновки, але на даний час така версія є найбільш вірогідною. Сама проблема старообрядницького переселенського руху під час  колонізації Причорномор’я набагато ширша і охоплює значні території Півдня України. Це доволі складний процес, що не вмістився у вузькі рамки нашої розповіді і ще чекає свого вирішення. Проблема родини Тропіних є лише маленькою часткою складної мозаїки історичних процесів кінця ХУІІІ ст.             

Література

1. О. Г. Мосін,  «Исторические корни уральских фамилий: опыт историко-антропонимического исследования», М.,2002.
2. В.В. Поздеев. Кто же вы, первопоселенцы? // Исторические чтения: Материалы науч. конф. ... Челябинск, 1997. Вып. 3.стор. 13-16
3.  ГАВО. Ф 831. Oп. 1. д. 578. Л. 5 об.-6. Копія з оригиналу. 
4. Тельтевський П.О. Проблемы барокко в русской архитектуре. М.,1965., стор 105-109.
5. Міжконфесійні взаємини на Півдні України XVIII-XX століття / Бойко A.B., Ігнатуша О.М., Мільчев В.І. та інші. - Запоріжжя, 1999.
6.   Архив СПб філії ИРИ РАН. Ф. 138. Карт. 2. спр.2 л. 33.
7. РДАДА. - Ф. 16. – спр.  699. - Ч. 1. - л. 229-238.
8. Там же. - Ф. 16. – спр.  699. - Ч. 1. - л. 229-23
9. Челищев П. И. Путешествие по Северу России в 1791 году // Белозерье. – Вологда, 1994. – стор. 120–121.
10. В.М.Замарин «Тотьма – соль земли русской», ресурс newsvo.ru
11. Сборник статей по материалам Всероссийской заочной научной конференции «Проблемы исторической демографии и исторической географии», апрель 2007 г.//Происхождение и социальный состав миграционных потоков русских староверов на территорию Стародубья в XVIII веке//Волошин Ю.В.
12. В. М. Кабузан, Заселение Новороссии в XVIII — первой половине. XIX века, М., 1976.

Список скорочень:

ГАВО – Государственный архив Вологодской области

ИРИ РАН –Институт россиской  истории Российской Академии наук

РГАДА – Российский государственый архив древних актов.

В.Генчев, співробітник наукового відділу РЛП "Приїнгульський"

« повернутися до розділу «Історичні нариси»